Розташування

Розташування села Слобідка, Новоушицького району.

Село Слобідка (Куцька, до 1946 року) розташоване на півдні Хмельницької області, приблизно за 15 км. від річки Дністер і 4 км. від дороги Кам’янець Подільський – Могилів Подільський.

Зі східної сторони с. Слобідка на віддалі 1 км. від села проходить дорога районного значення, що розпочинається з с. Струга і пролягає через ліс, попри Макарьову криницю, до Дністровського водосховища.

Дорога проходить біля сіл Слобідка, Ставчани, через кінець села Вільховець, та біля сіл Нова Гута і Рудківці.

Ця дорога вимощена каменем, збудовані містки, в тридцяті роки 20 століття від с. Струга до колишнього с. Калюс. Тут була радянська погранична застава на кордоні з Королівською Румунією до 1940 року.

Цей тракт будувався згідно з наказом від 19 березня 1928 року – по програмі Фортифікаційної підготовки границі до війни.

Згідно з цим наказом в пограничних районах будувалися приміщення для гарнізонів спеціальних військ, та будувалися дороги до переправ річки Дністер.

В цей самий час в селі Слобідка згідно з цим наказом було побудовано приміщення для гарнізону військовослужбовців.

Цей будинок потім використовувався, як сільська школа і клуб.

(Подібні приміщення були побудовані в сусідніх селах Куча, Стара Гута, Струга та інші.)

В ті часи територія села Слобідка входила до 12 – го Могилів – Ямпільського пограничного району. (Це території Могилів – Подільського, Ямпільського, Муровано – Куриловецького і Новоушицького районів, що входили в 52 будівельну ділянку між містами Кам’янець – Подільський – Могилів – Подільський, Ямпіль.

На той час на цій ділянці щоденно залучували для робіт до 20 тисяч чоловік від військ, та цивільного населення. При – 1.000 підвід щоденно.)

В ті же роки силами людей колгоспу була побудована мощена кам’яна дорога – викладена з каменю в село Слобідка.

По – сільському ця дорога називається – соша, яка розділила село на дві половини.

З західної сторони села протікає річка Калюс, (104 км. ліва притока Дністра) яка розділяє с. Слобідка від с. Куча.

І з східної, з південної та з західної сторони села знаходяться сільські поля та урочища.

Урочища, поля, ліс, корисні копалини

Урочище – Таборисько

Таборисько зі скелею Церква знаходиться на північно – західній стороні села. Через Таборисько протікає потічок – річечка, який має невеликий, невисокий водоспад зі ставочком.

Цей водоспад зі ставочком називається – Буркало.

Існують дві версії походження назви Таборисько.

Перша. – Тут могла бути стоянка первісних людей, табір.

Ця територія – це трикутник який має природний захист.

З одної сторони урочище захищено природною кам’яною стіною. З іншої сторони воно захищене глибоким ярком, а з третьої сторони перекривається річкою Калюс.

Оскільки ця територія захищена від північних вітрів і недалеко була вода, то тут могли поселятися первісні люди. Про це вказують речі, які тут часто знаходили: кремінні сокири, скребки й інші знаряддя праці первісних людейю.

Друга – це місце, де в більш пізні часи ставали військовими таборами в походах татари, турки, козаки. Можливо і перша, і друга версія мають право на існування назви урочища – Таборисько.

Приблизно в центрі у. Табориська була кам’яна розщелина.

За народними переказами – це був вхід в підземелля, яке має вихід на урочище Стрілиця. При облозі табору підземеллям можна було б вийти з нього.

В центрі урочища Стрілиця була яма, за переказами – це міг був вихід з підземелля. Пізніше цю яму було загорнуто ґрунтом.

В середині 20 століття розщелина – вхід в Таборисько була закидана камінням і засипана землею. На даний момент розщелини не має.

 

Дашкова

Обіч і частина поля яка прилягає до цієї обочі напроти урочища Таборисько   називається Дашковою.  Назва урочища  Дашкова на нашу думку може мати два походження, значення цього слова.

Перше: В селі міг проживати чоловік на прізвище Дашко, чи ім’я Дашко. Який володів цією частиною поля, обочі. Це може бути Дашкова обіч, Дашкова чвертка поля. З часом слова – поле, чвертка  – випали з розмовної мови і залишилось просто – Дашкова  – в розумінні – урочище Дашкова.

Друге значення назви Дашкова можливо походить від слова: – Дах, Дашок – це пагорб зі схилом, схил землі –  дах в сторону ярка, що межує з урочищем Табориськом. 

Урочище – Стрілиця

Урочище Стрілиця знаходиться над урочищем – Таборисько.

Назва поля Стрілиця походить від стріли.

Перша версія – походження назви урочища є то, що в давні часи тут знаходили наконечники стріл.

Друга версія, найбільш вірогідна – це поле має форму стріли, бо воно звужене в своїй західній частині, а широке в своїй східній частині. І від того, що поле подібне на стрілу, походить його назва.

Кут

Частина Стрілиці, самий кінець поля, біля Струзького Яру, має назву – Кут.

Ця частина поля використовувалася слобідськими людьми як – сінокіс.  

Урочище – Барвінок

 

За полем Стрілиця находиться ліс. В цьому лісі є урочище Барвінок.

Назва урочища Барвінок походить від того, що в цьому урочищі дочка священика Слобідської церкви Йосипа Снежинского – студентка, покінчила з собою із-за нерозділеного кохання.

На місці трагедії сім’я священика посадила барвінок.

Барвінок у лісі розрісся і став займати велику площу, тому це урочище стали називати Барвінковим.

У 20 ст. люди ще ходили туди за барвінком.

 Урочище – Обіч Яру,

(зі старою і новою каменоломнею – кар’єром)

Обіч – має значення в українській мові – збоку, осторонь.

Обіч в починається від урочища Табориська до кута – Воронища.

Обіч в селі Слобідці – це землі на схилах до річки Калюс, та землі на схилах, до ярка в який сходяться дві слобідські балки.

До 30 років 20 століття, до колгоспу земля на обочі – схилах оброблялася (оралась, сіялась, засаджувалась) терасним методом, смугами землі одна вище другої.

Обіч цим терасним способом оралася з боку с. Кучі, і з боку кутів Воронище, Смиківка. На даний момент ці землі не обробляються, але ще й дотепер на обочі видніються смуги одна вище другої.

До середини 20 століття на обочі з боку Воронища ще знаходилися хати в яких проживали люди.

На обочі напроти Таборисько була розташована одна – нова каменоломня, а напроти с. Кучі була другастара.

В каменоломні добували камінь – ракушняк, пористий і м’який. Земля знімалася з кам’яного пласта. В камені бурилися дірки – технічні отвори, туди вставляли вибухівку і камінь підривався, а потім люди молотами розбивали брили на дрібні куски. Його використовували для будівництва хат та інших сільськогосподарських приміщень.

З цього каміння побудовані майже всі сучасні кам’яні будівлі села.

Слобідський ліс

Південну – західну сторону села оточують ліс Яр, або Гажина з урочищами Копальні, Стежки, Вовчий Яр, Туровище, Стратіїв Луг, Вербінки.

Всі ці вищевказані урочища називаються Слобідський Ліс.

В ньому ростуть листяні дерева, серед яких переважає граб.

До колективізації весь цей ліс належав власникам – жителям села Слобідка. Це був приватний ліс мешканців села.

Під час колективізації ліс, як і всі угіддя, і орні землі, став колгоспною власністю.

Лісколишня власність жителів села, в середині 80 –х років 20 століття колгоспом була передана в державне підпорядкування.

І в даний момент – це державний ліс. Слобідський ліс ділиться на кілька урочищ.                                   

Вовчий яр.

За переказами старожилів села – в цьому яру водилися вовки.

Останнього вовка в нашій місцевості, вбили після 1900 року перед 1 світовою війною 1914 – 1918 рр.

Копальні

В цьому урочищі, до революції 1917 року, було розташовано 8 шахт з видобутку фосфоритів. В Слобідці ці шахти називали, і називають  – копальні. 

Стратіїв Луг

Луг дістав назву від власника землі – Стратія.

Це заливні та родючі землі біля річки Калюс. В період приватної власності тут оралось і вирощувалися сільськогосподарські культури. В роки слобідського колгоспу тут в основному вирощували овочеві культури – капуста, помідори, цибуля.

Пізніше луг став пасовиськом для колгоспної худоби. В даний час – це зарослі лісу.

Туровище

Назва Туровище дає припущення на те, що певно в давні часи, в нашій місцевості водилися тури

Бик первісний, або Тур (Bos primigenius) — вид вимерлих диких представників роду бик (Bos), безпосередній пращур свійського бика (великої рогатої худоби). Тур був поширений в Європі, центральній і південно-західній Азії, північній Африці. Тварина існувала в умовах як лісів, так і степів. – (Вікіпедія)

Поля

На півдні села Слобідки тягнуться поля.

Ці поля межують з лісом: це – поле до Левади, поле до Ясинчуків, поле до Дубників, поле до Виноградників, поле до Рибакової кручі, поле до Переліска, поле до Дубини, поле Валькова.

Поле – Левада

До колективізації понад Слобідський ліс було кілька ділянок землі, сінокосів. На межі цих ділянок були посаджені дерева.

Ці ділянки землі називалися – Левада. За часів колгоспу межі були переорані, дерева викорчувані. Залишилася тільки назва поля – Левада.

Поле находиться за садибою Капріяна, за північною стороною кута Воронище до лісу Гажина і лісосмуги чи Попівського ланкапопівського поля.

 

                                                     Попівський Ланок 

До колективізації після крайньої садиби – хати Сивуна Василя Григоровича – син Володимир Васильович, йшла вузька смужка попівської землі, що тягнулася від села аж до лісу,  це – Попівський Ланок.

За часів колгоспу там посадили дерева і на Попівському Ланку  зробили лісосмугу і пролягла польова дорога вниз до лісу, Дубники, Рибакова Круча.

Урочища – Рибакова круча і Виноградники

Між Дубниками та Переліском знаходиться Рибакова круча, одна з нижчих точок до рівня моря. Над кручею розміщений виступ – скеля з назвою – Кашкет, з якої відкривається гарний краєвид.

Ця круча, ліс що прилягає до цієї кручі, поле і виноградники на схилах горба були у приватній власності Левка Дякова, по прізвиську Рибак. (який являється родичем жителям Слобідки на прізвище – Дяков – дяковчик, прізвисько – Рибак – рибачок,  прізвище – Солодкий – (це зять Левка Рибака) з с. Кучі .

В цьому урочищі цей селянин тримав велику пасіку. На зиму вулики з бджолами заносилися у зимники, які були викопані в схилі горбу. Тому круча має назву – Рибакова, а урочище, яке належало Левку Рибакови, де він вирощував виноград, отримало назву – Виноградники.

 

Перелісок: широкий і вузький

У лісі, що межує з слобідськими полями є два Переліскиширокий і вузький.

Перелісок, в українській мові – це невеликий рідкий ліс з галявинами, який відокремлюється ярками.

За переказами старожилів села – Переліски,  належали жителям села Слобідки. 

Ці галявини між ярками раніше орались, на них вирощувались сільськогосподарські культури і викристовувались як – сінокоси.

А пізніше слобідські люди в широкому і вузькому Переліску випасали худобу. В даний час ця територія заросла деревами і чагарниками.

Ясенова криничка  

Через ярок від Перелісків знаходиться – Ясенова криничка. В цій криничці вода рахується цілющою. Зимою вона не замерзає.

Біля кринички є невеликий водоспад, та невеличкий ставочок, який називається – Плесканка.

Гайдамаччина 

Частина лісу – Переліски,  місце де розташована Гайдамацька Скала, Ясенова криничка,  – має загальну назву –  Гайдамаччина.

Гайдамацька Скала

Вище Ясенової кринички знаходиться знаменита в нашій місцевості Гайдамацька Скала.

Це величезний камінь, в нижній частині якої є невеличка печера. За народними переказами біля цієї скали був табір гайдамаків.

Словогайдамак походить з тюркської мови й має значення – нападати.

Друге значення цього слова це розбійник.

Пізніше цим іменем стали називати себе повстанці, що діяли в районі р. Дністра проти панівної верстви поляків, турок і росіян. Гайдамаками називали себе й подільські повстанці Устима Кармелюка. Назва скали, та печери походить від вище вказаних описів. За переказами ці розбійники – гайдамаки нападали на багатих проїзних людей по дорозі Літнівці – Калюс. Дорога в той час проходила лугами понад річку Калюс.

Дубина

Східна частина лісу називається Дубина.

В давні часи, й в теперішній час, більшу частину лісу становлять дуби.

В давній час ліс Дубина ріс і по другу сторону дороги Струга – Калюс.

В 1917 – 1921 роках, під час революції, та громадянської війни, частина лісу Дубина за дорогою була вирубана. І на частині новоутвореного поля, на краю села Ставчани компактно кварталом (ділянкою – участком), поселились російські старовіри, що раніше жили розрізнено в селі Ставчани між українськими сім’ями.

Російські старовіри, втекли з території Росії від релігійного переслідування офіційною Православною Церквою, яку підтримував царський уряд в 17 столітті.

Поле – Валькова

В південно – східній стороні від Слобідки знаходяться слобідські поля Валькова, і урочища Глинище, Петрів мочар. 

Валькова – це рельєфна місцевість зі схилами, та горбами – валами. Горби – це вали. Тому від цього назва – Валькова. 

Валькова мочаром ділиться на дві половини.

Урочище – Глинище

Слобідські землі раніше розміщувалися під селом Ставчани (Участком-ділянкою). В  цьому місці видобувалася – копалася глина, яка використовувалася для будівництва хат, господарських будівель. Глиною обмащувались стіни хат, долівки – землю в хаті. Тут були великі ями з яких брали глину. Ями були такі глибокі, що обвалювались. І були випадки коли глина присипала і вбивала людей.

Урочище – Біля Хреста

До 30 -х років 20 століття на перехрестку доріг зі Струги до колишнього села Калюс, і шляху (соші) з села Слобідки, до сіл Стара Гута, Ставчани стояв кам’яний Хрест. 

Хрест стояв приблизно там, де тепер цементний стовп з надписом ,,Слобідка”. Атеїстично настроєні комуністи – більшовики розбили, знищили його. Проте в селі й досі говорять: Йду до Христа. 

Поля, які розміщені біля цього перехрестку, називають – Біля Хреста.

Урочище – Полянки

В північно-східному направленні від села знаходиться урочище Полянки зі ставком, що діє і тепер. В цьому урочищі земля неродюча, бо мочариста. При обробці землі невеликі мочаристі ділянки – поляни не оброблялись і від назви поляни виникла назва урочища – Полянки.

Після другої світової війни в урочищі Полянки був викопаний став.

Ці роботи виконані жителями села вручну лопатами, та вся земля вивезена тачками. На цьому ставку мав бути один із центрів дозвілля жителів села. Люди там мали купатись, прогулюватись на човнах. Водночас північна сторона Полянок (схил до сонця) напроти ставка і аж до лісу була засаджена виноградником.

В 60 -ті роки за колгоспу, в цьому урочищі, був кар’єр з видобутку піску.

Урочище – Зруб

Північніше урочища Полянки знаходиться урочище – Зруб. Раніше на місці цього поля ріс ліс. В лісі було проведено зруб дерев, а від слова – рубати походить назва поля, урочища – Зруб.           

Урочище – Фільварок – Морви

За селом Слобідка, на північному – сході, розташоване урочище Фільварок. 

Слово фільварок має значення – панський сільськогосподарський хутір – ферма, господарство. Це панський маєток землевласників слобідських земель в якому не проживали господарі – пани, а тут утримувалася його худоба, находилися комори, тік.

Дане господарство, всі будівлі були знищені, зруйновані, розграбовані  в роки революції, громадянської війни (1917-1921 роки).

Ще в 1960 роки слобідські люди вибирали з фундаменту будівель фільварку каміння для власних потреб.

Пізніше на цій території була посаджена плантація з шовковиці – морва, листя якої використовували для вирощування шовкопрядів. І тому більш пізня назва урочища отримало назвуМорви.

Урочище – біля Макарьової криниці

Криниця під лісом біля дороги має назву – МакарьоваЦю криницю викопав житель села Слобідка, власник поля, що межує з нею. Криниця копалася для людей, які будуть проходити, та проїжджати біля неї. Прізвище Макаря з роками забулось і залишилось лише ім’я – Макарьова.

Урочище – Петра Рябого мочар

Петра Рябого мочар. Назва походить від власника Петра, який був рябий.

Мочар починається в полі нижче від водостоку з Макарьової криниці й тягнеться до урочища Чвертки.

Долинки

Вище Петра Рябого мочара в бік лісу розміщене – поле ДолинкиУрочище із західної сторони закінчується лісосмугою, за якою починається поле Стрілиця. На цьому полі були видолинки – долинки в яких збиралася вода. Ріс очерет, верболози.

За часів колгоспу була проведена меліорація цього поля. І воно стало повністю пригідне для сільськогосподарського використання.

Урочище – Чвертки

Це поле колись ділилось між жителями села на маленькі ділянкичвертки. 

Чвертка – міра земельної площі. Це четверта частина десятини.

Десятина – це 1,0925 га. або 25 соток землі – 10 925 кв. метрів.

Урочище за радянських часів використовувалося як сільське пасовисько.

Корисні копалини

На території земель села Слобідка є великі залежі піску та каменю ракушняку.

Камінь ракушняк в період колгоспу добували в двох каменоломнях.

Землю спочатку знімали бульдозерами, а потім камінь підривали й вручну роздрібнювали.

З роздробленого каменю будували хати та господарські будівлі.

Пісок видобувався в урочищі Полянки.

Та найбільшого визнання, та слави Слобідці приносили фосфорити.

У південних районах ґрунтів с. Слобідки, в глибоких ярах, можна і в теперішній час зустріти фосфорити чорно-сірого кольору, округлої, кулеподібної форми.

Вага яких становить від ¼ до 20 фунтів (від 100 гр. до 8 кг). Фунт – більше 400 гр.

В цих кулях міститься від 30 до 40 відсотків фосфорної кислоти. З якої виготовляли мінеральні добрива.

Фосфорити – мають морське, та континентальне походження.

Основною частиною фосфоритів являються фосфати кальцію.

Це добриво знижує кислотність, та підвищує урожайність сільськогосподарських культур.

Подільські фосфорити станом на 1911 рік вважаються найкращими в Ушицькому повіті, по всій Російській імперії.

Ці родовища розміщувались, та проводився їх видобуток біля сіл Григорівка, Корчанівка, Кучі, Кучська Слобідка, та Джуржівка.

За відомостями окружного інженера південно – західного гірничого округу в 1909 році було добуто фосфоритів: в Проскурівському повіті на 1.120 рублів; в Летичівському повіті – на 15.122 рублів; в Могилівському повітіна 8.156 рублів; в Ушицькому повіті – на 85.457 рублів. 

А від всіх гірничих промислів (фосфорити, граніт, вапняки, пісок, гіпс) в Подільській губернії було отримано252 тисячі 847 рублів.

Як бачимо значна частина гірничих промислів губернії давали подільські фосфорити.

Найбільшу частину з них в Подільській губернії добували в Ушицькому повіті.

В дореволюційні часи на землях села Слобідки діяли шахти – копальні з видобутку фосфоритів, їх було – 8

Це галки чорного кольору (виглядали, як ядро).

В селі Слобідка проживав інженер керівник цими шахтами. Будинок був розташований на номері – городі Карпова Олександра (Сяника). Хата була велика за розмірами і її важко було зимою отоплювати. То її нові господарі розібрали і залишився лише великий погріб до цих часів.

Робітники в ручну видовбували з землі ці окатиші – ядра.

Шахти були довжиною: від 1.5 км до 5 км.

Висота шахти була приблизно до 2 метрів.

Крім людей в них працювали й коні, які витягували на поверхню породу і фосфорити.

Видобуті фосфорити підводами везли в село Калюс, де їх вантажили в баржі й річкою Дністер, та морем доставляли на Одеський фосфорний завод.

Там ці окатиші – фосфорити роздрібнювали, пакували в мішки і вільно продавали скрізь на території Російської імперії, і за її межами, за кордоном.

Навіть в Аргентині слобідські заробітчани стрічали ці вироби з поміткою: Одеський Фосфатний завод.

У більш пізні часи возили видобуті фосфорити – ядра (галки чи чорні кулі) у Вінницьку область де вже діяв завод по виробництву фосфорних добрив.

(Копальні. Валентин Битюк. Фосфорити. Географічний словник.)

Варто ще добавити, що любий відвідувач сайту може в любому розділі, будь то: – ІСТОРІЯ, КОЛГОСП, ЛЮДИ СЕЛА, чи якийсь інший розділ, написати коментар, зауваженння, запит про щось, чи внести якусь свою пропозицію по матеріалу, чи добавити в любий список свого родича з Слобідкив розділі: КОНТАКТИ

Advertisements