Пам’ятки

ПАМ’ЯТКИ села СЛОБІДКА:

Церква святого Дмитра

Перша згадка про слобідську церкву святого Дмитра знаходиться в церковній книзі.

Храм засновано: 1731 р. Коментар : Церква [ГСК, с. 250].

Піп відомий з 1731 р.

Дерев’яна церква св. Дмитра – була розібрана у 1851 р.

Нова церква збудована у 1853 р. – кам’яна одно – верхова. 

У 1900 р. прибудована кам’яна дзвіниця. Іконостас 2-ярусний [ПЦ, c. 993 – 994].

Як видно з вище описаного церковного тексту стару дерев’яну церкву розібрано в 1851 році, а на її місці збудовано нову кам’яну церкву в 1853 році.

Ця церква св. Дмитра, зменшена копія Софійського собору міста Константинополя

Церква була надзвичайної красоти, красота її була в архітектурній будові, а також в художньому прекрасному розписі фресок (мальовані картини) на куполах і стінах.

Церква певно була збудована на кошти селян села Слобідка. 

Але за переказами старожилів села в будівництві церкви св. Дмитра брала участь графиня із села Вербовці із родини Собянських.

Чому в переказах про будівництво церкви згадується ім’я графині авторам не зрозуміло.

Але з іншого боку село Слобідка, та землі на час будівництва церкви 1848 – 1853 років належали землевласнику сіл Песець, Івашківці, Куча і Слобідка генералу Дивову.

Чи надавав землевласник села Слобідка кошти на будівництво церкви нам не відомо. Друкованих джерел про це не знайдено.

В Слобідці не тільки була побудована церква. Пізніше вона була, разом з територією облаштована й окультуренаЦерква була огороджена кам’яним парканом, по всьому периметру території церкви були посаджені липи.

Недалеко від церкви на роздоріжжі була викопана криниця. Зараз вона засипана камінням, землею.

З часом була побудована кам’яна дзвіниця, встановлений двох’ярусний іконостас. Із західної сторони церкви встановлені нові широкі (майже на всю ширину церкви) кам’яні шліфовані сходи, Сходи вели від церкви майже на дорогу.

Всі ці роботи проводилися на кошти – пожертвування жителів села. 

Так в Подільських єпархіальних відомостях (Л -18) за 1869 рік селянину Новоушицького повіту села Слобідка Куцька – Михайлу Петрику об’явлена подяка від єпархіального керівництва за пожертвування в користь приходської церкви села – повного священицького церковного одягу.

Слобідські люди не тільки були залучені в будуванні церкви, та в її облаштуванні, але й деякі з них присвятили все своє життя служінню Богові, Святій Церкві. 

Це Боднарук Іван Іванович, (1871 1936 роки) який був монахом Києво-Печерської лаври, а потім був рукоположен – висвятився в ієромонаха і дістав ім’я Іуліан, тобто мав сан священника, служив літургію, службу в церкві, хрестив, вінчав, причащав, сповідував і відспівував парафіян.

За вірне служіння Всевишньому, та за антирадянські висловлювання був засуджений, та висланий в сибірські табори, де він незабаром і помер.

Перші священники церкви нам не відомі.

Багато років настоятелем церкви св. Дмитра був священник 6 – го благочинного округу Йосип Снежинський. 

Церква була закрита радянською владою перед другою світовою війною (1939 -1945 рр.)

В період окупації церква знову була відкрита і проводилися богослужіння, працювала. 

Після війни радянська влада знову закрила церкву. І вона використовувалася як склад. Тут утримували зерно, сільськогосподарську утварь, та інші товари в тому числі вино, яке виготовляв колгосп.

Слобідська церква була надзвичайно міцна. За переказами вона будувалася з каменю на розчині вапна з курячими яйцями.

На початку 1960 років була спроба розібрати церкву вручну.

Спочатку був знятий хрест. Потім тракторами за допомогою тросів стягнули з церкви купол (верх). Стіни вручну не змогли розібрати, бо ні кирками, молотками не змогли їх розбити.

Щоб остаточно знищити церкву до цієї ганебної справи були залучені радянські військовослужбовці – сапери. 

Військовослужбовці-сапери, під керівництвом офіцера, спочатку в стінах за допомогою повітряного компресора відбійними молотками, видовбали технічні отвори, в які потім заклали вибухівку. Сапери вивели із ближніх приміщень і осель людей. Після того було проведено підрив церкви.

Вибух був такої сили, що в сусідніх будівлях повилітали скляні шибки. Повітряну хвилю від вибуху відчули люди, що працювали в полі. Стіни церкви, хоча і були міцними не встояли перед силою динаміту. Розтрощені брили стін з часом були розбиті на мале каміння.

Каміння було вивезено в сусіднє село Ставчани і з нього був побудований свинарник. 

Автомашина, якою сапери поверталися в своє місце розташування, в селі Меньківці, Дунаєвецького району, зазнала аварії, перевернулась в яр. Кілька військовослужбовців загинуло, а кілька постраждали.

Ініціатором і наполегливим керівником руйнування і повного знищення слобідської церкви був тодішній парторг села, сільський фельдшер. 

Недалеко від приміщення церкви знаходилася резиденція священика.

Це власне службова хата священика і господарські приміщення, криниця.

Пізніше за часів радянської влади в хаті священика була розміщена сільська школа. Згодом хату знесли, та побудували колгоспний тік із коморами.

На даний час від резиденції священика, залишився лише кам’яний стіл, який стоїть на території колишнього сільського дитячого садка, який також знищений.

В даний час на території резиденції, колгоспного току збереглися ще кілька колгоспних будівель – комор, в тому числі комора з тесаного каменю репресованого Кузьми Андроняка.

   Храмове свято – Дмитрія в селі Слобідка – 8 листопада.

 

Школа

Перша згадка про школу в Слобідці датується 1840 роком, коли була відкрита церковноприходська школа.

Пізніше священник села Йосип Снежинський відкрив трьохрічну церковноприходську школу в якій проводив навчання з дітьми села.

Де проходили перші заняття учнів – не відомо, певно при церкві, або в резиденції священика.

В перші роки радянської влади школа знаходилася в хаті священика, та в хатах репресованих, розкуркулених і висланих в Сибір  Кузьми Андроняка (амбулаторія) і Олексія Сторожука (бібліотека, в даний момент приміщення знищено). 

В післявоєнні роки школу перевели в казарму гарнізону. В цьому приміщенні був відкритий і сільський клуб.

Будівля школи разом з приміщенням сільського клубу будувалася з різаного каменю як казарма для гарнізону солдат – червоноармійців.

Сільський гарнізон розміщувався і призначався для того, щоби підтримати прикордонні застави на кордоні з Румунією. А також ці гарнізони призначались для боротьби з українськими національними збройними, та іншими антирадянськими угрупуваннями.

Існує ще версія, що вказана будівля будувалася, як приміщення госпіталю при наступі радянських військ на Європу.

Приміщення будувалося в кінці 1920-х років.

Згодом солдатам гарнізону дозволили мати сім’ю і на основі цих сімей в селі була основана комуна  по обробці землі. 

Останнім, хто проживав в цьому приміщенні і був членом цієї комуни була житель села Слобідки  – Гуцол Нюра (Ганна?) – дочка одного із червоноармійців, дружина Гуцола Тимофія жителя Слобідки. Син Нюри – Гуцол Віктор Тимофійович, дружина Берека Ліда Василівна – в даний час жителі Нової Ушиці.

Вони й надалі виконували свої військові обов’язки та разом з тим обробляли виділені землі для власного харчування, та утримування сімей.

Пізніше, в 1960 роках були побудовані шкільні приміщення які знаходяться біля дороги. Тут розміщувалася кабінети хімії, та фізики, шкільна майстерня, їдальня, шкільний кіоск – магазин.

В слобідській школі навчалося до 200 учнів, школа була семирічна, восьмирічна і дев’ятирічна.

На даний час школа закрита в зв’язку з малою кількістю дітей і приміщення її пустують.

В цих приміщеннях ще діє сільський клуб, бібліотека.

Директори слобідської школи

Директорами школи в різні роки були:

Сивун Дмитро Семенович – учасник бойових дій, орденоносець, старшина;

Сеник Никанор Іванович;

Білоусов Тимофій Євдокимович – учасник бойових дій, орденоносець, підполковник;

Сікорська – Сивун Юзефа Антонівна – учасник бойов. дій, військовий фельдшер;(родом із села Міцівці Дунаєвецького району)

Самсонюк Євген Андрійович;

Сандуляк Василь Кузмич;

Афіновська Ганна Федорівна;

Берека Валерій Якович;

Білоус Ігор Іванович;

Мересик Галина Іванівна;

Сивун Пелагія Миколаївна.

Вчителі школи

Міняйлук Василь Семенович;

Міняйлук Ганна Марківна;

Шаргородський Григорій Калинійович;

Шаргородська Марія Федорівна;

Шаргородська Лідія Григорівна;

Сивун (Сеник) Галина Семенівна;

Білецька Люба (чоловік Білецький Йосип – голова колгоспу, дочка Ірина)

Сельська Ганна Фразентіївна,

Скрипник Павло Дмитрович;

Матійчук (Сазонова) Ксенія Мілетіївна;

Сивун (Борганюк)Ольга Василівна;

Борганюк Михайло Кирилович;

Чорноконь Надія Василівна;

Танасійчук Григорій Афанасійович;

Чорний Іван Васильович;

Самборик – Мересик Явдокія;

Сивун (Білецька) Віра Корніївна;

Кушнір Іван Іванович;

Чорноконь – Казімірова Світлана Василівна;

Мересик Галина Іванівна;

Поштарян Галина Василівна;

Сербенюк Ярослав Васильович;

Слободецька Світлана Василівна;

Бушовська Світлана Анатолівна;

Поштарян.

Медпункт – амбулаторія

Ще однією пам’яткою села Слобідка є приміщення сільського медпункту, амбулаторії. 

До другої світової війни й після війни фельдшером села працювала Сивун Юзефа Антонівна.  

Довгі роки тут працювали фельдшером села Козак Василь Сергійович,

акушеркою Борганюк Поліна Іванівна,

а санітаркою Петрик Ганна Юстинівна. 

Пізніше фельдшером села працювала Мудракова Галина Володимирівна, а в даний час працює Самсонюк Тетяна.

Приміщення амбулаторії – сільського медпункту, це і по сучаснім міркам велика, добротна, багатокімнатна хата, а також підвал, криниця і сарай.

Ці приміщення побудував заможний житель села Андроняк Кузьма Федорович (1877 р. н. – 1938 рік).                     

Слобідський млин

Перша документована згадка про млин ми бачимо в матеріалі Вікіпедії – Струзька волость, що станом на 1885 рік в селі Слобідка діє водяний млин

Як згадка про не таке вже й далеке минуле села Слобідки, та її мешканців на річці Калюс стоять бетоновані шлюзи водяного млина.

Цей, новий на той час, млин був побудований євреями села Слобідки приблизно в 1914 році. (До громадянської війни 1917 – 1921 роки, в селі Слобідка проживало понад 10 сімей євреїв.)

На цьому млині вироблялась високосортна питльована мука з хлібних злаків. В післявоєнний час, в млин, через те що інші млини були зруйновані, для помолу, возилось зерно з сіл Слобідка, Куча, Ставчани та інших сіл. 

Цей водяний млин за радянської влади належав селу Слобідка до кінця 50-х років 20 століття.

В період колективізації млин був відібраний від власників і переданий в користування слобідського колгоспу.

Колгосп села, маючи гроші, купив дизельний двигун, та генератор. Це дало змогу виробляти електричний струм і провести електрифікацію села коштом колгоспу. На той час сусідні села ще не були електрифіковані. Державної електроенергії в селах не було.

Одночасно з установленням електростанції в Слобідці був побудований млин, що діяв на електричному струмі.

А водяний млин колгосп села Слобідки продав колгоспові с. Куча. 

І в колгоспі селі Куча млин діяв ще до середини 1960-х років, до повної електрифікації сіл.

Мости

Через те, що село ділиться двома потічками, які витікають з балок, то село розділилось на три частини.

Ці частини села з’єднуються двома кам’яними мостами із тесаного каменю, які були побудовані колгоспом села.

Цвинтарі

На території слобідської церкви св. Дмитра знаходилися декілька склепів з прахами священиків цієї церкви. (склеп – це мурована на поверхні землі усипальниця для померлих, яка щільно закривалась і заштукатурювалась). 

В тридцяті роки 20 ст. комсомольцями, комуністами, радянськими активістами села ці склепи були розбиті, а прахи – кістки священиків були скидані на віз і відвезені на цвинтар, де їх закопали в одній ямі. Місце де були закопані прахи священників втрачено. 

А на одному зі склепів священиків радянська влада установила металеву бочку в яку привозили гас і з неї його продавали мешканцям села.

На території села існує два цвинтарі: 

Перший цвинтар діяв до середини 19 століття. 

Він розміщений практично в центрі села нижче амбулаторії, хати Кузьми Андроняка в кінці городів колишніх господарів Петра Горбатюк, і Василя Костюк на південь.

Другий цвинтар розташований на північно – західній стороні села.

Він розділений на три частини.

Стара, новіша, та сучасна частина. 

Стара частина почала діяти в 19 століття, бо хрести й надгробки датовані 1856 – 1858 роками.

Новіша частина – поховання почали проводити на початку 1940 років. 

Сучасна частина, де проводять поховання померлих в даний час, почала діяти приблизно в 1973 році.

Варто ще добавити, що любий відвідувач сайту може в любому розділі, будь то: – ІСТОРІЯ, КОЛГОСП, ЛЮДИ СЕЛА, чи якийсь інший розділ, написати -коментар, зауваженння, запит про щось, чи внести якусь свою пропозицію по матеріалу, чи добавити в любий список свого родича з Слобідки в розділі: КОНТАКТИ

Advertisements