Колективізація

Розкуркулення одноосібних землевласників. 

Голодомор.

В 1929 році, в тодішній Кам’янець – Подільській області Новоушицького району в селах Куча, Куражин, Вільховець, а також  селі Слобідка, та в інших селах району розгорнулась боротьба селян проти колективізації. Бо в  Новоушицькому районі  було багато заможних приватних сільськогосподарських господарств.

Жителі села Слобідка не хотіли віддавати свої наділи землі, господарські будівлі, худобу, коні –  вступати в колгосп.

Радянська влада до людей які не хотіли вступати в колгосп примінила терор. Щоб налякати основну частину селян, у них була кофіскована вся їхня власність і їх вигнали з хатів.

І в період колективізації 1929  – 1932 років, більше 10 заможних слобідських сімей – це  дорослі і їх діти було вислано в Сибір, на Далекий Схід, на Амур.

Це – сім’я Андроняк Кузьми Федоровича, що мав у своїй приватній власності хату, погріб, стодолу, а також великий наділ землі. Його господарство – це теперішня територія амбулаторії села.

Його радянська влада розкуркулила – відібрала всю його власність.

28.08.1929 року він був арештований (разом з іншими заможними жителями села). 06. 1930 року його разом з сім’єю вислали за межі України в Сибір.

Кузьма Андроняк працював на лісозаготовчих роботах на Ленских приїсках м. Бодайбо, Іркутська область.

На початку 1938 року його повторно арештували.  Арештували  не тільки його, а й багато інших людей висланих в райони Сибіру. А вже 18. 03. 1938 року він був розстріляний.

Так  в авторському блоці Сергія Сакурова є стаття: ,,Ленская симфония смерти,, (Ленский расстрел 1938 года). В цій статті автор розповідає про те, що в 1938 році більшість висланих людей було незаконно розстріляно. Тільки  в одному містечку Бодайбо було розтріляно 948 чоловік – це робітники, селяни, службовці.

В дослідженнях автора статті, в списках розстріляних є і Андроняк Кузьма.

В після радянський час він був реабілітований, як незаконно розкуркулений і як незаконно розстріляний. (Архівне діло П.15273 Архів УСБУ).

Також згідно з рішенням Кам’янець – Подільського ДПУ від 18.03. 1930 року були вислані за межі України селяни – одноосібники з села Куцька Слобідка, це:

Сторожук Олексій 1883 року народження, – господарство знаходилося позаду господарства Танасійчук Нелі Іванівни. До недавньої пори зберігався сад Сторожука Олексія, яким володів Самборик Іван.  Частина города була у власності Московчук Івана. Син – Московчук Михайло.

Хата Сторожука була перетягнута в центр села в якій потім розміщувався дитячий садок, а пізніше бібліотека. Його дерев’яна комора знаходилась на польовому стані за часів колгоспу.

Скрипник Олімпій з сім’єю. Після війни його дочки Скрипник Марфина, Сяня (Оксана), Ганна по прізвиську Олімпи вернулися в Слобідку, де і проживали. Біля теперішнього господарства Сивун Олександра. 

Щур Федір Семенович 1873 року народження, місце проживання в Слобідці нам невідоме

Московчук Остап Іванович 1900 р. н.   місце проживання в Слобідці невідоме

Московчук Остап Іванович, українець із с. Кучская Слобідка, Вінницька область, був повторно заарештований 11.02.1940 р. Засуджений 17.03.1940 г. Кингисеппским окружним судом по ст. 58-10 ч.2 УК РСФСР на 5 років позбавлення волі.  Відбував покарання в Лужлазі НКВД.

Прізвища інших репресованих людей села нам не відомі, не встановлені.

Як згадка про висланих людей в період радянської влади слобідські люди ще й досі говорили: йду до Кузьмової хати, чи Олексія Сторожука комори.

За період колективізації та розкуркулення селян з території України були вислані в райони Сибіру, та Далекого Сходу понад 241 тисячі сімей, що складало 1 млн 100 тис. чоловік. 

А за період всіх політичних репресій (1927 – 1990 років) з України, за її межі, депортовано 2 млн 800 тисяч корінних жителів України. 

Ці люди були лишені всіх громадянських прав, – не мали права голосувати, не мали права залишати місць поселень, служити в Червоній Армії, займати керівні посади, навчатися в навчальних закладах. Діяло і ряд інших обмежень для репресованих сімей.

Щоби загнати людей в колгоспи, після висилки авторитетних заможних селян, радянська влада взялася за менш забезпечені сім’ї. Селяни були обкладені величезними податками. По завданню радянської влади, місцеві активісти ходили по хатах, забирали у селян любі продукти. Люди залишалися без їжі.

Так настав в Україні голодомор.

Голодомор 1933 року жителів села Слобідки в основному обминув.

Через те, що село було розташоване в приграничному районі з Королівською Румунією (Новоушицький і Кам’янець – Подільський райони). В цих районах були менші податки й в людей залишались харчові продукти. Люди голодували, але масової смертності не спостерігалося, хоча люди й страждали від недоїдання. Разом з тим, по розповідях старожилів, коли в село просячи, приходили люди з інших районів, то на подвір’ях падали на коліна до черепків з курячою їжею (заминок з кропиви) і все це жадібно виїдали. Голодні люди, залякані, бути висланими в Сибір, знищеними в тюрмах, люди віддавали землю, корови, коні – вступали в колгосп.

Про цей період слобідські люди склали  вірш – пісеньку:

Подоляк та Рибак по подах гуляють,

Посліднє зерно із горщиків забирають,

Людей в колгосп заганяють.

Подоляк, та Рибак – це реальні люди – наші слобідчани, односельці, родичі, сусіди.

Варто ще добавити, що любий відвідувач сайту може в любому розділі, будь то: – ІСТОРІЯ, КОЛГОСП, ЛЮДИ СЕЛА, чи якийсь інший розділ, написати -коментар, зауваженння, запит про щось, чи внести якусь свою пропозицію по матеріалу, чи добавити в любий список свого родича з Слобідки в розділі: КОНТАКТИ

Advertisements